Дитина
Бог народжується Дитиною.
Дитина стає Людиною.
Людина народжується Серцем.
Але потім, стається так що це Серце вже непотрібне у наших долонях.
Задуха у натовпі. Відчай у відповідь.
Дивні погляди. Одне на одного.
Мертві очі. Біль як вибір. У липкості дитячих мрій.
Та невже Бог, такий дурний, як ми бачимо Його в Собі?
Малюючи у сні. Знебарвлених сліз.
Наші мізки реагують на покидьків.
Ми і є ті самі Покидьки. Покинуті.
У жанрі Жахів. Смішні як птахи.
Каракари лягаві.
Пригнічені знічев'я.
Про що мова?
Про Бога. А в подумках Чорти.
Лякаємо дурнів. Які є знов ми.
У сні. Дитячих сліз. Чорно-білі знімки.
Спіймана емоція. Розчавлена сніжком.
Не дає спокою. Хлюпає кров'ю.
Геть, дитино! Як ти мені набридла.
Поріжу собі вени. Щоб ти розкисла.
Та кров хлюпає та хлюпає.
Наодинці.
Стисло. Безлико. Гидко. Та як пізно.
Пізно пізнаю Себе.
Стара красуня у дзеркалі рефлекс : "Бабця, бабця!"
Експеримент.
Помирати вже час. Труна скрипить.
Наче говорить: "Чого стоїш? Лягай. Чекаю."
Оголена краще. Нащо одяг? Не змерзну.
Народилася не в фуфайці . Нудистка. Хай так.
Не розумієш? І, дякую. Я себе кохаю.
Моя дитина в раю.
Пекло людське горітиме завжди.
Колись згорить. Назавжди. У сні.
Чиїхось чиїсь. Попелом людини.
У мізках дитини. Покидьків чужих.
Сама по собі.
Крапка. Різка.
Без продовження.
Без сенсу.
Без сексу.
Гуляю у центрі. Твоєї душі.
У серці. Сліпої безодні.
Зачепило, скажи?
Мовчи.
©Альбіна Діденко
Скульптура - Джонсон Цанг