Голос Перепілки (книжка)
Із книжки:
"Щастя знає, де воно починається. І горе знає. От тільки де вони закінчуються, знає лише Бог."
Читаєш.
Питаєш.
І все одно не маєш.
Того розуму мудрого.
Людська доля така, що без Бога нам ніц не відомо.
Так і газдуємо.
Ляси точимо.
Та й війну годуємо.
Батько проти сина. Син йде на батька.
А жінки, то ті ще прірви.
Тяжка доля їхня.
І народити, і навчити, і не вбити у дитині, гідну людину.
Те що Марія Ткачівська пише вірно та заслуговує особливої уваги, привертаючи читача до актуалізації сімейних відносин між дітьми та батьками.
Бо саме звідси йдуть наші мокви.
Хто любить нудну та надто розумну літературу, у якій немає щирості душі?
Не я.
Бо звичайно, це добре коли багато читаєш, а коли ти все таки тупий серцем і вмієш відредагувати текст, а не свої внутрішні помилки...то й навіщо те і Вчення?
Мені здається що ми більше народжені, для того щоб врятувати своїх дєдьо та матерів.
Як із кошенятком.
Таке маленьке, а скільки тепла нам дарує.
Хоча ми вже великі, і можемо втопити його своєю моквою.
Ось така цікава думка.
А перепілка, то як жінка яка співом спинить свої слізки.
Всім пече.
Та кожне серце має своє воскресіння.
Навіть сліпе.
Най Бог помага.